Корпорація кілерів

Один із найсмертоносніших елементів "Комітету", "Корпорація кілерів", безперечно, заслуговує більш прискіпливої уваги. Ґанґстери вирішили, що буде непогано об"єднатися в елітну групу найманих убивць, тим паче, що для таких робітників робота завжди знайдеться. Ця компанія вбивць по найму і отримала назву "Корпорація кілерів".

Першокласну вбивці

Щасливчик Лучано і Майєр Ланскі вирішили, що їхньому бізнесі життєво небхідною ланкою має стати своєрідна служба безпеки. У підсумку вийшло щось більше, ніж така служба, - група кілерів-контрактників швидко і безжально позбавлялася від будь-яких конкурентів. Таким чином, мафіозі надали ще одного значення словосполученню "ліквідація фірми".

"Корпорація кілерів" стала своєрідним каральним загоном внутрішнього призначення - працівників органів правопорядку, журналістів і політиків вони не чіпали. Як ми пізніше побачимо, ґанґстер, який порушив цей закон, сам неминуче ставав жертвою кілера. Фразу "мафія вбиває тільки своїх" зазвичай приписують витрішкуватому Багсі Сігелу, гарному знайомому Лучано і Ланскі.

Летючий Голландець

Датч "Голландець" Шульц - ґанґстер, який власним прикладом довів, що з "Корпорацією кілерів" жартувати можна лише раз у житті. Востаннє. Артур Симон Флегенхаймер народився у 1902 році в Бронксі, у сім"ї єврейських емігрантів. "Мамусин синок", він постійно жив з матір"ю, аж поки його життя передчасно обірвалося. Шульц багато часу приділяв духовним пошукам. Іноді він видавав себе за католика, а деколи казав, що він іудей. Велике значення він, безумовно, надавав загробному життю і, без сумніву, вважав себе дуже побожним.

Його кримінальна кар"єра розпочалася в Бронксі. У сімнадцять років він уперше потрапив до в"язниці. Відмінною поведінкою він не вирізнявся, за що його перевели до в"язниці строгого режиму, звідки він спокійнісінько втік. Зрештою, він згодом знову опинився за ґратами. Скоїти злочин було справою честі для підлітків із Бронкса. І саме там спритний хлопчина і отримав від друзів своє прізвисько Датч Шульц. Як і всі мафіозі, у 20-ті роки Шульц займався бутлегерством. Його "коником" було пиво, разом із друзями він збирав данину із усіх пивоварень Бронкса і Північного Манхеттена. Зграя складалася переважно з єврейських та ірландських мафіозі. Другими після Шульца були Жирдяй Уолш і Едвард Мак Карті. Судячи з усього, ці двоє дегустували напій.

Шульц вирізнявся індивідуалізмом і завжди був сам по собі, проте у славетний "Комітет" його запросив Лучано. У Кастеламарській війні Шульц зайняв бік Джо Массеріа, тому після перемоги Маранцано швиденько зметикував, що новий "бос усіх босів" захоче швидкої смерті Шульца. Маранцано відчував загрозу з боку "молодих турків", і тому будь-кого з них вважав своїм ворогом. Але вбитим, урешті, виявився Маранцано, а Датч Шульц не лише вижив, а став процвітати, забезпечуючи "дах" ресторанам, забігайлівкам і букмекерським конторам.

І тут з"явився Дьюї

Томас Дьюї, який у 20-тіроки посідав посаду прокурора південного району Нью-Йорка, вирішив покінчити з небезпечним і впливовим мафіозним підпіллям, яке являло загрозу для добропорядних міщан і мешканців прилеглих територій. "Маленькі слабкості" на кшталт пияцтва, азартних ігор та проституції Дьюї вважав не такими вже маленькими й невинними. А ріки крові, які проливалися ґанґстерами, приносили містові погану славу. "Брудні гроші", які циркулювали в Нью-Йорку, звабили багатьох поліцейських, суддів і політиків. Крім того, в цих конфліктах нерідко гинули мирні громадяни. Особливо багато здобутків у цій справі мав Датч Шульц і його давній ворок Скажений Пес Колл.

Дьюї взяв урок із арешту й ув"язнення і вирішив спіймати ґанґстерів на несплаті податків. Якщо таке спрацювало з Великим Алом, то цього разу обов"язково спрацює. За справами Шульца почався прискіпливий нагляд. І коли його звинуватили у податковому шахрайстві (виявилося, що він "заборгував" Податковому упарвлінню США 92 тис. доларів), він поспішив піти в підпілля. "Ховався" він майжа два роки, але весь цей час не покидав меж Нью-Йорка. При цьому він часто з"являвся на публіці, з кожним разом переконуючи Дьюї у продажності місцевої поліції. Теоретично заарештувати Шульца було елементарно, але він продожував розгулювати містом, насолоджуючись принадами нічного життя на видноті у преси, папарацці й поліцейських агентів. Так, він ховався, але, беручи до уваги корупцію у лавах поліції і серед політиків, йому практично не довелося змінювати свого способу життя.

На початку 1930-х років був скасованих сухий закон, до влади прийшов новий президент, і змінився мер Нью-Йорка. Прибічник реформ Фіорелло ло Гардія, на прізвисько Квіточка (саме так з італійської перекладається його ім"я), ще будучи кандидатом на цю посаду, проголосив боротьбу з мафією основним пунктом своєї політичної платформи. Цілком можливо, що як справжнього італійця його не могло не хвилювати, що через мафію його народ мав погану славу. Хоча більшість італійців з нею пов"язані ніяк не були, багато американців вважали, що якщо прізвище їхнього сусіда закінчується голосною, то він неодмінно член коза ностри.

Датчи відчув, що щось іде не так. Незабаром Едгар Гуер оголосив його соціально небезпечним елементом № 1, і в 1934 році йому довелося здатися. У ході гучного судового процесу Шульц став улюбленцем преси. Першого разу присяжні не змогли ухвалити вироку, а другого - його і зовсім виправдали. Взагалі, Щасливчиком назвали Лучано, але Шульца "пані Фортуна" теж не ображала.

Ненадовго. Згодом той знову постав перед судом і цього разу отримав сповна. Шульц навіть збирався "прибрати" Дьюї, що суперечило правилам "Комітету". Політиків чіпати було заборонено. А вбивство відомого прокурора, який завжди на видноті, вже точно нічого гарного не віщувало. Дружині Дьюї кілька разів погрожували по телефону, а за самого Дьюї була призначена нагорода 25 тис. доларів. "Комітет" не погодився на його вбивство, але впертий Шульц заявив, що у будь-якому разі "зробить усе по-своєму". Правду кажучи, його друзяк цілком влаштовувало звинувачення у несплаті податків, адже вони, почавши розпоряджатися його прибутками, "наклали оком" на його "справу". І розлучатися зі своїми намірами вони аж ніяк не збиралися.

Коли Альберт Анастейша, на прізвисько "Скажений Капелюшник", він же "Верховний Лорд-Кат" "Корпорації кілерів", підтвердив підозри Лучано, що Шульц дійсно збирається "завалити" Дьюї, Шасливчик уже знав, що буде робити далі. Укази "Комітету" були остаточними й оскарженню не підлягали. Плата, яку будь-який мафіозі платив на непідкорення, була найвищою.

23 жовтня 1935 року в ресторані "Палац", у Нью-Арку, штат Нью-Джерсі, працівники "Корпорації кілерів" оточили і розстріляли Датча Шульца і трьох його спільників. Через декілька днів Шульц помер у лікарні від отриманих поранень. Лежачи на смертному одрі, він перейшов у католицтво, а його незв"язне бурмотіння про мафіозне життя стало потоком свідомості, який ліг в основу твору письменника Вільяма Берроуза "Останні слова Датча Шульца: сценарій до вигаданого фільму".

Коли Лепке "проїхався на блискавці"

На самій верхівці ієрархічної драбини "Корпорації кілерів" стояв Луїс Бухальтер, більш відомий під псевдонімом Луїс Лепке. Бойові хрестини Лепке відбулося у 1920-ті, коли він погрозами і залякуваннями допоміг розягнати демонстрацію робітників легкої промисловості. Потім він разом зі Щасливчиком Лучано почав вимагати гроші з бутлегерів, після чого став головним бойовиком "Корпорації кілерів" і брав участь у понад сотні замахів. Кінець кінцем його звинуватили його звинуватили у зберіганні і вживанні наркотиків, але поки він сидів у в"язниці, друзяки його заклали, і Лепке отримав термін ще й за вбивства. У 1944-му він разом із двома вихованцями "Корпорації кілерів" Менді Вайсцом і однофамільцем Великого Ала Луїсом Капоне "проїхався на блискавці" у в"язниці Сінг-Сінг (мафіозним жаргоном - електричний стілець). Лепке став єдиним високим учасником "Корпорації кілерів", в якого доля так склалася. Ім"я його наступника було відоме вже давно - ним став Альберт Анастейша.

Скелет "Корпорації" складали єврейські ґанґстери - методичні вбивці. Їхня штаб-квартира була розташована в будівлі кондитерського магазину в Брукліні. Самовільно вони нікого не вбивали, а коли отримували наказ, спокійно продумували все до найменших деталей. Для замовлення послуги цих кілерів вимагалося одноголосне схвалення всіх членів "Комітету". Вони діяли по всій країні, тому їм довелося об"їздити всю Америку. Найпростішим способом розправи було просто застрелити людину, але "Корпорація" нерідко вдавалася до інсценувань нещасних випадків і самовбивств, а іноді навіть до задушення. Слідства у справах часто закривали, вважаючи його жертву такою, що пропала безвісти, адже тіло так і не було виявлено. Більшість злочинів, учинених "Корпорацією кілерів", так і не розкрили, за винятком тих, коли знаходилися донощики. Поки до влади не прийшов Анастейша, вона займалася тільки внутрішніми справами. Якщо ти не вів ніяких справ із мафією, тобі нічого не загрожувало. Точні дані навряд чи колись з"являться, але вважається, що за десять років "Корпорація" здійснила від 500 до 700 замовних убивств.

Фінал діяльності "Корпорації кілерів" почався, коли кількох її "працівників" невисокого рангу заарештували і ті взялися "стукати" на своїх роботодавців. Найвідомішим із них став Ейб Релес на прізвисько Канарка. Він розповів властям про понад двісті замахів, у яких так чи інакше брав участь сам. Він був під поліцейським спостереженням, коли "ні сіло ні впало" вирішив вискочити з вікна готелю. Несхоже на те, що він вирішив звести рахунки з життям через муки сумління через зраду. Офіційна версія така, що ненав"язливо до цього підштовхнули.

Скажений Капелюшник

Незважаючи на прізвисько, його мало що пов"язувало з персонажем "Аліси в країні чудес". Альберт Анастейша був одним із найжорстокіших представників найжорстокішої професії. У всіх є свої сильні й слабкі боки. Анастейша, наприклад, явно подобалося куди більше проливати кров, ніж тихо-мирно вести бізнес, тому він істав безжальним убивцею. Лінь і байдужість до інших сфер ґанґстерського життя привели його до краху.

Анастейша розпочав "кар"єру" в Брукліні, долучившись до банди, яка збирала данину з рибалок. Він завжди вирізнявся запальністю і на початку свого шляху він примудрився застрелити докера. Цей "проступок" вартував йому місця у камері смертників. Проте, коли четверо свідків ні сіло ні впало відкликали свої свідчення, призначили перегляд справи. А коли ще четверо пропали безвісти, Анастейша, як це часто бувало в історії мафії, відпустили через недостатність доказів.

Під час судових розглядів у наступні роки свідки мали "звичку" шшвидко помирати, надаючи цим Анастейша свободу. Один із них зник з дому разом зі своєю дружиною. Криваві ж написи на стінах недвозначно свідчили, що тут щось не так. Ще одного виявили мертвим у багажнику покинутої машини десь у Бронксі, а наступний труп виловили з річки Пасеїк у Нью-Джерсі.

Звісно, послуги Анастейша довелися дуже до речі під час Кастеламарської війни. Тоді він з задоволенням виконував доручення Щасливчика Лучано. Так, Анастейша був у четвірці кілерів, які відправили на той світ Джо "Боса" Массерія. Позаяк суспільний резонанс у такій справі небажаний, ми ніколи не дізнаємося, скільки ж насправді людей загинуло від рук Божевільного Капелюшника.

Силові ігри

Анастейша стояв за звільненням із в"язниці Лучано - без Лучано Синдикат обійтися не міг. Один із його приводів - Лучано зможе допомогти поліції зробити порядок у нью-йоркському порту. А щоб надати фігурі Лучано ще більшої значності, Анастейша почав сіяти в доках хаос. Вважається, що його люди, прикинувшись німецькими диверсантами, підпалили розкішний французький лайнер "СС Нормандія". Щоб загасити вогонь у приміщеннях корабля, довелося вилити чимало води, та й корабель сам пішов під воду.

Далі буде...

"Покровителі" підтримали заяву Анастейша, що, мовляв, убивав він тільки з метою самозахисту, оскільки зачув про новий бунт, що готувався. "Комітет" постановив, що смерті були виправдані, і помста Анастейша більше не загрожувала. Принаймні на деякий час.

Анастейша нова "робота" дуже сподобалася, але його призначили зовсім не тому. Френк Костелло саме затіяв сутичку з Віто Дженовезе. Причиною якої, став спадок нещодавно депортованого на Батьківщину Щасливчика.

Альберту Анастейша більше до душі було вбивати, аніж укладати угоди. Його прямолінійність і, певною мірою, тупість робили його в боротьбі за владу швидше баластом, аніж серйозним помічником. Так, наприклад, він "замовив" людину, яку побачив по телевізору. А той тільки виступав у суді у справі знаменитого грабителі банків Віллі Саттона. Це, що коли його спитали, чому він грабує банки, він сказав фразу, яка згодом стала легендарною: "Тому що там лежать гроші". Анастейша обурився поведінкою свідка і "замовив" його, що, безперечно, суперечило неписаному законові мафії - не зв"язуйся з чужими. Це проливає надто багато світла на внутрішні справи і створює зайвий клопіт. І таке дерзке вбивство, та ще й організоване іменитим мафіозі, не могло залишитися непоміченим членами "Комітету". Анастейша ж безцеремонно відповів: "Ненавиджу стукачів".

Такий нахабний і бездумний вчинок сильно зачепив високорангових ґанґстерів. Анастейша ще міг знадобитися Костелло, тож тому було невигідно позбавлятися від нього. Можливістю скористалися інші: Дженовезе налаштував проти Анастейша всіх інших ґанґстерів, включно з Карло Гамбіно, другу людину в "Корпорації кілерів".

Майже на висоті

Анастейша вимагав, щоб Ланскі поділився з ним прибутком від кубинських казино, а той усе відмовлявся. Мирним стосункам це ніяк не сприяло. І Ланскі, якому нічого не вартувало "замовити" навіть близького друга, без зайвих роздумів вирішив "прибрати" Анастейша. Він не збирався чекати, поки спір між Анастейша і Дженовезе вирішиться сам по собі, тому й "замовив" Божевільного Капелюшника".

25 жовтня 1957 року Анастейша пішов до перукарні в готелі "Парк Шератон" у Нью-Йорку. Варто було ґанґстерові розслабитися у кріслі, як ця зачіска стала для нього останньою. У зал увірвалися двоє в масках і Верховному Лордові-Кату довелося попрощатися з життям. І те, що його охоронці затрималися, коли паркували авто, свідчить про заколот у середині сім"ї, рушійною силою якого став, без сумніву, його наступник Карло Гамбіно, чиє ім"я сім"я і стала носити після смерті Анастейша. Згодом Гамбіно зрадив Дженовезе і став на сторону Ланскі й Костелло. Не без їхньої допомоги Дженовезе заарештували і засудили до довічного ув"язнення за вживання і продаж наркотиків.

Зі смертю Альберта Анастейша на очах почала розвалюватися і "Корпорація кілерів". І фінал у діяльності мафіозної "гвардії" зовсім не означала завершення кровопролиття. Тим не менше, дні "Корпорації кілерів" були пораховані.


За матеріалами книжки James Manion "Everything About Mafia".