"Вусаті Пітери"

У 1920-ті роки найвідомішим персонажем злочинного світу був Аль Капоне, але мафія існувала і в інших містах США. "Місто, що ніколи не спить", Нью-Йорк, вона вхопила у свої тенета дуже швидко. Одна з перших великих банд з"явилася у місті на початку 1920-х років. Все поступово переходило в руки нового покоління ґанґстерів - так народилася сучасна мафія.

Допотопний патріарх

"Вусатим Пітером" на сленгу називали обережну, боязку людину консервативних поглядів. Ідеться тільки про ставлення до життя, а не про зовнішність. Молоді головорізи, які мріяли про вплив і владу як у старій гвардії, дали таку кличку першим американським ґанґстерам. "Старців" вважали надто старомодними і допотопними, щоб вижити у нових умовах Нового Світу. Старе покоління любило поласувати салатом з оливками і запити делікатес горнятком капучіно чи келихом марочного вина. Справи вони вели розмірено і нікуди не поспішаючи. У них була лише одна швидкість і та далеко не "повний вперед". Нове ж покоління було голодним, худим і надзвичайно небезпечним. Найвідомішими серед старих "Пітерів" були Джо Босс Массеріа і Сальваторе Маранцано.

Бос усіх босів

На Сицилії Маранцано вивчав Закон Божий і збирався стати священиком, проте, приїхавши у 1918 році в Америку, він піддався спокусі диявола і став одним із перших американських мафіозі. Він і не думав розривати стосунки із сицилійською діаспорою, в результаті чого став здобиччю для нового, американізованого покоління ґанґстерів. Маранцано в Америці мав промацати ґрунт і слідкувати за виконанням інтересів мафії в Новому Світі. Сальваторе народився у містечку Кастеламаре-дель-Ґульфо, приїхавши в Америку, швидко зійшовся з колишніми земляками. Джозеф Профачі, Джозеф Бонано і Стефано Магаддіно - всі ці жорстокі мафіозі стануть у майбутньому кримінальними авторитетами Сполучених Штатів. Завданням Маранцано було за будь-яку ціну зміцнити позиції сицилійської мафії за океаном, тому йому довелося трішки поборотися з "континентальниками", як вони самі себе називали. Найбільшим ворогом Маранцано став Джо Бос Масерія.

Хто тут головний?

Джо за кличкою Бос був у 20-і роки 20-го століття ньою-йоркським Аль Капоне. Він покинув рідну Сицилію, коли за його голову призначили щедру винагороду. У 1903 році він уперше побачив статую Свободи. І відразу ж узявся співпрацювати з бандою Морелло на південному заході Манхеттена. Їм саме потрібен був такий амбал. Окрім як "амбіційними", майбутніх донів ніяк не назвеш. Їм швидко набридало робити за когось чорнову роботу. І коли Массерія разом з кількома друзями здійснив напад на штаб-квартиру банди Морелло, розправившись при цьому з декількома її членами, "вусатим Пітерам" був завданий перший серйозний удар. Він продовжив методично і постійно завдавати таких ударів, аж поки стара гвардія не допетрала, що буде краще припинити спротив і об"єднатися під його орудою.

Так Массерія став "босом усіх босів" Нью-Йорка. Діставши панування над містом, він став по-справжньому всемогутнім.

Куленепробивний

Переживши не один замах, Массерія отримав репутацію суперґанґстера. Одним із перших його "замовив" той, чию банду нещодавно розстріляли. Під час цього невдалого, але легендарного замаху були застрелені обидва охоронці Массерія, які прикривали господаря з боків. Однак у самого боса вбивця на ім"я Умберто Валенті промахнувся. Він гнався за Массерія до найближчого магазину і встиг вистріляти в нього цілих 10 куль, проте жодна з них цілі не досягла. По цьому Массерія отримав прізвисько "Куленепробивний". За будь-які проступки доводиться розплачуватися, і за наказом Боса незабаром застрелили і самого Валенті.

Розсудливий ґанґстер, Массерія прийняв оливкову гілку (знак примирення) від Морелло і зробив його своїм помічником.

Расова нетерпимість

Одним із улюбленців Массерія був у ті роки хлопець, який пізніше став відомим через кличку Щасливчик. Він з охотою спілкувався з єврейськими і навіть ірландськими кримінальними елементами Нью-Йорка. Массерія ж, суворий і замкнутий у собі "вусатий Пітер", такої поведінки не терпів, бо вважав, що треба підтримувати "чистоту" в "сім"ї". До 1928 року, коли в місто приїхав Маранцано, Массерія не зустрічав практично жодного опору. Протистояння між двома донами незабаром переросло у першу мафіозну війну на американській землі. Готувалися обидві сторони дуже серйозно - боротьба наближалася шалена. Під час цієї бійні обом босам не раз доводилося переховуватися у потаємних місцях, які нагадували казарми. Обоє вони були готові спати на підлозі до переможного кінця, аж поки ворог буде переможений. Кривава різанина почалася у 1930-му, коли у хлопців Маранцано увійшло у звичку грабувати вантажівки з контрабандним спиртним, які належали Массерія, а пізніше взявся і за інші джерела його доходів. За час цього конфлікту, названого на честь маленького сицилійського міста, ґанґстерів стало набагато більше.

Кастеламарська війна

Війна клану Маранцано проти сім"ї Массерія згодом перетворилася у справжну різню, у якому кожен був сам за себе. В результаті тільки одної стрілянини було вбито понад 50 ґанґстерів, і це тоді, коли мафіозі не дуже полюбляють повідомляти поліції всі дані про вбитих і поранених. Массерія був упевнений, що подолати противника буде надзвичайно легко, адже його сили набагато переважали над силами "цього зеленого вискочки" і його сицилійських "бродяг". Однак безжальні сицилійці ні перед чим не зупинялися і крок за кроком брали у свої руки ініціативу в цій кривавій бійні. Поки двоє "вусатих Пітерів" боролися між собою за першість у Нью-Йорку, честолюбні молоді головорізи вирішили, що переможцеві, хто б ним не став, вони прислуговувати аж ніяк не збираються, і взялися на повну потужність плести свої інтриги. Ватажком цієї вовчої зграя став Чарлі Лучано. Коли автоматні черги притихли і пил улягся, виявилося, що він справжній щасливчик.

Як не дивно, Лучано мав незвичайний здоровий глузд і справжню проникливість. Він вважав, що Массерія та інші "вусаті Пітери" через свої старосвітські забобони і небажання пристосуватися до нових часів даремно втрачають чудові можливості. Лучано не відмовлявся вести справи зі злочинцями інших національностей, чого б Массерія собі ніколи не дозволив. Проте Массерія, при всій його повільності й неповороткості, ніяк не був дурником. Як тільки Бос почув про невдоволення Лучано, Массерія зрозумів, що той являє собою реальну загрозу, і став негайно діяти.

Три амбали заштовхнули Лучано під дулом пістолета на заднє сидіння лімузина, зв"язали, у рот засунули кляп набили і сунули ножем.

Лучано опритомнів на безлюдному пляжі і дуже здивувався, що залишився живий. Він вийшов на дорогу і, хитаючись, пройшов цілу милю, перед тим, як зустрів поліцейського, якому запропонував 50 доларів, щоб той відвіз його в лікарню. Коп так і зробив, після чого Лучано відвезли у відділок поліції для допиту. Омерта зробила свою справу - Щасливчик був німий, наче риба, адже інакше йому загрожувала довга смерть у муках. Нарешті, Лучано переконав поліцейських, що про все потурбується сам. Друг Лучано, Майєр Ланскі, припустив, що за замахом стоїть ніхто інший, як Массерія. Єдине, що спадало на думку - Лучано збиралися прибрати, але недосвідчені головорізи викинули його тіло, не перевіривши, чи помер він, чи ні. Разом Ланскі й Лучано розробили план, за допомогою якого вони збиралися посісти місце "вусатих Пітерів" і нарешті осучаснити мафію.

І там, і тут

Оцінивши становище сторін конфлікту, Лучано заради своєї вигоди вирішив допомагати і тим, й іншим. У ті роки він виношував мрію створити кримінальний синдикат національного масштабу. Собі він, певна річ, відводив роль великого шамана. Вузьколобив "вусатим Пітерам" такого ніколи не осягнути.

Продовжуючи працювати на Массерія, Лучано втерся в довіру до Маранцано. Маранцано запропонував йому прибрати Массерія, пообіцявши все, що після нього залишиться і Лучано погодився. Зустріч Массерія він призначив у італійському ресторані на Коні-Айленді у Брукліні. Массерія себе почував там дуже комфортно - це була його територія, до того ж він був знайомий з власником цього ресторану. Але як тільки Лучано відлучився до туалету, в зал увірвалися четверо з автоматами і відправили Массерія до прабатьків, невідомо, щоправда, як вони його зустріли. Лучано знову потрапив на допит, але знову прикинувся, ніби нічого не знає. Одним "вусатим Пітером" стало менше, залишається ще один.

Щасливчик Лучано уклав угоду з Маранцано, однак у його плани входило розквитатися і з іншими "вусатими Пітерами". Смерть Массерія - це тільки півсправи. Тепер capo di tutti capi ("босом усіх босів") став Маранцано. І перше, що він зробив, - це провів з"їзд ґанґстерів усієї країни. На той випадок, якщо раптом навідаються поліцейські, це зібрання було замасковане під релігійні збори, стіни пообвішували іконами. Але все ж таки на Ватиканський собор це зборище ніяк не було схоже. На цьому з"їзді мафіозі ухвалили план роботи і призначили 5 верховних сімей. Генеральним секретарем став Маранцано. Він призначив п"ятьох заступників, кожен із яких очолив сім"ю. Отож главами сімей стали: Джозеф Бонано, Філ і Вінсент Маньяно, Чарлі Лучано, Джозеф Профачі й Том Гальяно.

Хоч у мафіозі й були величезні претензії на честь і шляхетність, старе правило "серед злодіїв нема правди" справдилося на всі сто. Через деякий час Маранцано склав "чорний список", куди увійшло більшість його верховних заступників, включно зі Щасливчиком Лучано. Він здогадувався, що ці "молоді турки" готують змову проти нього. Справу вбивства Лучано доручили особливо небезпечному кілеру Вінсенту Коллу, прозваного "Скаженим Псом". Але фарт і цього разу не зрадив Лучано. Він "пронюхав" про замах і вчасно вжив заходів.

До Лучано дійшли чутки, що коли вони наступного разу будуть у конторі Маранцано, їх там чекатиме Колл. Він так само дізнався, що Податкове управління США дуже цікавиться Маранцано і його справами і що розслідування розігналося на максимальну швидкість.

Податковий інспектор стріляє

Лучано підіслав у головну контору Маранцано чотирьох кілерів, перевдягнених у працівників Податкового управління США. Маранцано і його охоронці були вбиті у стрілянині, яка тут же і спалахнула. А містер Лучано тим часом запланував позбавитися від ще сорока конкурентів по всій країні. Епоха "вусатих Пітерів" підійшла до фіналу, і Щасливчик Лучано дістав нагоду стати "босом усіх босів". Але вихований на американській демократії, він не визнавав абсолютної влади. Щасливчик відмовився від запропонованого титулу. Лучано не став забирати владу у 5-ти верховних сімей і, порадившись із Ланскі, вирішив утворити національний злочинний синдикат, більш відомий під назвою "Комітет". До самого завершення епохи розквіту мафії "Комітет" залишався ядром організованої злочинності в Америці. Вважають, що він існує і донині, хоча могутності в нього, очевидно, набагато менше.